(за мотивами старовинних англійських народних балад )                                                      

Хто щастя зичить бідакам і волелюбний сам,

Сідайте в коло – розповім про Робін-Гуда вам!

Він за найкращих друзів мав знедолених усіх,

А багачів на смерть лякав його мисливський ріг.

Тринадцять літ Роб славно жив у лісовій глуші.

Розбійник долею він був і лицар – у душі!..

Я всім вам зараз розповім як Робін Гуд помер,

Чому похований лежить під дубом він тепер…

В останній сутичці його поранено було,

Та лихоманка Роба тут спіткала як на зло.

Повз монастир він проїжджав, як зовсім занеміг,

У браму стукав і благав, щоб хтось та допоміг.

На лихо там ховалася шерифова дочка.

Підступна відьма взяла ніж, вразивши ватажка.

Став безпорадним Робін Гуд, підвестися не міг;

Та раптом пригадав отут про свій мисливський ріг:

І взяв тоді він свій ріжок в тремтячі кволі руки,

І полетіли в далечінь слабкі закличні звуки!..

Його почув Маленький Джон, прибіг у монастир.

Аж бачить: при смерті лежить Роб – славний богатир.

«Подай мені мій вірний лук, – промовив Роб безсило, –

І, де стріла оця впаде, там викопай могилу...»

Ось там, остання де стріла в затінку дуба впала,

Товариша міцна рука, тремтячи, написала:

«Під каменем важким отут

Спочив навіки Робін Гуд.

Він доблесно і чесно жив,

Він кривди серцем не любив.

Із ним гуляли молодці –

Безстрашні вольнії стрільці,

Серед яких він першим був,

Чим славу в Англії здобув!..»

                ___

Тепер відомий він усім;

У пам'яті народу

Живуть легенди, разом з ним,

Від заходу до сходу!..